Мова, якою міряють людей

Спробуймо тест

Публічна людина захищає національну культуру, але водночас говорить про сексуальні меншини як про людей, яких треба лікувати. Ставить під сумнів українську ідентичність військових, які воюють проти Росії, тому що вони розмовляють російською. Кого ви уявили?

Йдеться про Ірину Фаріон — українську мовознавицю, професорку і колишню народну депутатку. Людину, яка багато років популяризувала українську мову. Саме тому розмова незручна: заслуги реальні, а принизливі висловлювання від цього не зникають.

Це авторська оцінка її публічної риторики. Питання не в тому, чи потрібна Україні сильна українська мова. Потрібна. Питання в іншому: у який момент захист мови стає способом сортувати людей?

Між щитом і кийком

Русифікація — не вигадка. Імперська та радянська політика, витіснення української з престижних сфер, нерівний доступ до освіти й культурного продукту залишили довгий слід. Мовне середовище не виникає з нічого, а сімейні звички не змінюються натисканням кнопки.

Проте пояснити історію мовного витіснення — одне. Оголосити носіїв його наслідків неповноцінними — зовсім інша дія. У першому випадку ми досліджуємо механізм. У другому наклеюємо ярлик на людей.

Мільйони біографій чи одна образлива назва? Ярлик економить час. Не треба питати, де людина народилася, якою мовою говорили батьки, до якої школи вона ходила. Філологічна IKEA: людина складна, коробка стандартна.

Захищають того, на кого нападають. Допомагають, прикривають, створюють можливості. Якщо для захисту раптом потрібне приниження, варто перевірити, чи не загубилося десь між щитом і кийком значення дієслова.

Військовий, який не склав мовного іспиту

У листопаді 2023 року в інтерв'ю Яніні Соколовій Фаріон, відповідаючи про російськомовних військових, зокрема бійців «Азову», сказала: «Я не можу назвати їх українцями». Цей вислів став предметом публічного конфлікту.

Перед нами людина, яка ризикує життям у боротьбі проти російської армії. Але її вчинку нібито недостатньо: екзамен на українство все одно не складено. Мова з частини ідентичності перетворюється на митницю ідентичності.

Документи. Акцент. Словниковий запас. Ага, у вас тут «шо». Вибачте, Батьківщина сьогодні не працює.

Знати державну мову і розширювати її використання важливо. Але заперечувати належність людини до спільноти через мову повсякденного спілкування — це вже судження про її людську та громадянську вартість. І тут система класифікації починає пожирати реальність.

Відповідальність агресора не переїжджає до його жертв

Російська влада використовувала тезу про «захист російськомовних» для виправдання агресії. З цього не випливає, що російськомовні українці є авторами війни. Виправдання, яке вигадує агресор, не стає доказом вини тих, ким він прикривається.

Якби грабіжник пояснив пограбування банку турботою про касирку, касирка не стала б від цього співорганізаторкою. Начебто очевидно. Але у великій політичній образі логіка часто виходить покурити.

Для читачів із постраждалих міст ця різниця особливо важлива. У кожному місті жили люди з різними поглядами, діти, активісти, ті, хто голосував і хто не голосував. Російська бомба не перевіряє бюлетень перед падінням.

Відповідальність конкретного колаборанта встановлюють за діями й доказами. Відповідальність за мову, походження чи адресу народження — це колективний штамп. Зручний. Швидкий. Небезпечний.

Ім'я належить дитині

У відомому епізоді 2010 року в дитячому садку Фаріон пояснювала дітям, які форми їхніх імен вважає правильними. Її вислів про те, що форма імені Маша нібито «не наша», став символом цієї розмови.

Можна знайомити дітей з українською традицією іменування. Можна пояснювати мовні відмінності. Але між поясненням і відмовою дитині у праві бути «нашою» лежить межа, яку педагогіка мала б бачити без лупи.

Ім'я належить людині. Не кафедрі. Не партії. Не державному комітету з правильності дитинства. Якщо дошкільня перетворюється на об'єкт ідеологічної перевірки, проблема вже не в дитині.

Суржик приходить із біографією

Я люблю суржик як живий слід людської біографії. Не як заміну літературній нормі в офіційному документі і не як привід відмовитися від навчання. А як свідчення того, що мова живе не лише на кафедрі.

Вона приходить із кухні, заводу, городу, маршрутки, армії. З дитинства. У словах залишаються голоси батьків і сусідів, місцеві звички, наслідки нерівної мовної політики. Не кожне відхилення від норми — суржик: діалект, акцент і змішане мовлення теж не варто складати в одну коробку.

Навчити літературної української — добра мета. Дати зрозуміти, що до завершення навчання людина має нижчу цінність, — поганий метод. Учитель виправляє помилку. Зневага виправляє саму людину, ніби вона і є помилка.

Водночас у квітневому інтерв’ю 2023 року Фаріон говорила й про допомогу тим, хто переходить на українську, та заперечувала публічне виправлення помилок. Цю відмінність між її висловлюваннями теж потрібно бачити: публічна риторика не була цілком однорідною.

Той, хто сьогодні говорить «я стараюсь розмовляти українською, но пока не все получається», може бути її майбутнім упевненим носієм. Ми можемо виграти цю розмову одним реченням: «Говори. Все добре. Продовжуй».

Заслуги не треба викреслювати

Фаріон викладала у Львівській політехніці, досліджувала українську мову, створювала просвітницькі проєкти. Для частини суспільства вона була символом спротиву русифікації. Цей внесок не зникає через нашу незгоду з її словами.

Переписувати біографію під власну симпатію — означає повторити метод, який ми критикуємо. Добра наукова праця не скасовує принизливої фрази. Принизлива фраза не скасовує доброї наукової праці.

Покладімо поруч заслуги й образливу риторику. Нічого не прибираймо. Тоді побачимо людину — суперечливу, складну, відкриту для аналізу. Культові потрібна ікона. Дискусії потрібна повна картина.

Політичні вороги можуть користуватися одним словником

У 2013 році Фаріон говорила про гомосексуальних людей: «Лікувати їх потрібно». Це її вислів, а не медичний висновок і не позиція цієї колонки. Сексуальна орієнтація сама по собі не робить людину хворою.

Коли групу називають патологією, а себе — здоровим суспільством, суперечка змінює природу. Людину вже не слухають: її нібито треба виправити або усунути з простору норми.

Подібна патологізація меншин присутня і в російській державній риториці «традиційних цінностей». Збіг прийому не означає тотожності політиків, їхніх цілей чи відповідальності. Він показує інше: можна протистояти російському імперіалізму й водночас в окремому питанні користуватися схожим словником виключення.

Механізм простий: створюється образ єдиної норми; групу оголошують відхиленням; відхилення отримує зневажливу назву; конкретна біографія стає непотрібною. Саме цей механізм я критикую.

Порівнювати прийоми — не прирівнювати режими

Слова «фашизм» і «нацизм» не повинні бути універсальними назвами всього, що нам огидне. Історичний фашизм — це конкретна авторитарна, ультранаціоналістична політична традиція. Нацизм пов'язаний із расовою доктриною, державним терором і геноцидом.

Самих наведених висловлювань недостатньо, щоб беззастережно класифікувати Фаріон як фашистку чи нацистку. Таке рівняння було б підміною аналізу.

Натомість можна досліджувати прийоми: поділ на «справжніх» і «несправжніх» членів нації, патологізацію груп, колективну провину. Порівняння цих прийомів потребує пояснення відмінностей у контексті й масштабі. Інакше боротьба з ярликами закінчується виробництвом нового ярлика.

Критика — не судовий вирок

Не кожна образа юридично є мовою ненависті, і не кожен грубий вислів становить злочин. Рекомендація Ради Європи CM/Rec(2022)16 охоплює, зокрема, висловлювання, що підбурюють до ненависті або дискримінації чи принижують людей за певними характеристиками. Вона розрізняє рівні тяжкості й відповідні заходи реагування.

У листопаді 2023 року СБУ повідомила про відкриття кримінального провадження щодо висловлювань і публікацій Фаріон та призначення експертиз. Сам факт розслідування не є обвинувальним вироком.

Так само треба згадати факт, незручний для однобічної критики: 29 травня 2024 року Львівський апеляційний суд скасував накази про її звільнення і поновив її на посаді. Рішення у трудовій справі не робить кожне висловлювання прийнятним, але його не можна приховувати.

Куля — не аргумент

19 липня 2024 року Ірина Фаріон померла після збройного нападу у Львові. 1 жовтня 2026 року суд першої інстанції визнав В'ячеслава Зінченка винним у її вбивстві й призначив довічне позбавлення волі. У повідомленні судової влади від 2 жовтня зазначено мотив національної нетерпимості та пояснено, що вирок набирає законної сили після завершення строку оскарження, якщо апеляцію не подано. Тут наведено стан за цим повідомленням, без твердження про остаточність вироку.

Жодна критика риторики Фаріон не виправдовує її вбивства. Можна заперечувати публічно, жорстко, по пунктах. Можна розбирати кожне слово. Але людина не втрачає права на життя через політичну позицію чи образливий вислів.

Убивство не виправляється цитатою. Інакше боротьба з ненавистю стає її найбільш буквальним проявом.

Українська має бути дверима

Я хочу сильної української мови — в освіті, кіно, науці, магазинах, на заводах, у війську. Без необхідності щоразу вибачатися за її існування. Саме тому я не хочу, щоб вона асоціювалася з людиною, яка стоїть над тобою з лінійкою й вимірює, наскільки правильно ти українець.

Безкоштовні курси, сильні вчителі, книжки, кіно, доступне українськомовне середовище й терпіння до помилок — ось інструменти, які дають людині можливість змінити мовну звичку. Підтримка не скасовує вимог. Вона допомагає їм стати досяжними.

Для переселенця мова може бути частиною складного повернення до себе. Для дитини — досвідом першої довіри. Для військового — одним із багатьох вимірів життя, яке він щодня ставить під загрозу. Жодну з цих біографій не вмістиш у коротке «наш — не наш».

Любов до українського не дає права принижувати людину, яка ще говорить інакше. Національна гідність — не довідка про чужу неповноцінність. А мова — не аналіз крові на українство.

Щойно ми починаємо вимірювати мовою не слова, а вартість людини, філологія закінчується. Починається дещо інше.

Обкладинка — концептуальна ШІ-ілюстрація, не документальне фото. Інфографіка — редакційна схема аргументу, не статистичні дані. Цитати в перекладах передано відповідною мовою.